ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТА Й ПРЕДМЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Якщо в роботі добре сформульовано мету й завдання, то визначення об’єкта й предмета дослідження, як правило, не викликає труднощів. Проте нерідко буває, що поставленої мети можна досягти, обстеживши схожі, однорідні, але різні мовні одиниці. Тож визначення об’єкта й предмета роботи певною мірою конкретизує її мету й завдання. Так, дослідниця історії дериваційної системи якісних прикметників української мови Л.М.Берего-венко, визначаючи об’єкт дослідження, вказала на те, що основну увагу в роботі вона звернула на прикметники, утворені суфіксальним способом, а в ролі додаткового матеріалу спорадично залучила до аналізу префіксально-суфіксальні деривати та структури, утворені способом основоскладання в поєднанні з суфіксацією. Тут же вона обумовила, що прикметники зі зменшеним, зменшено-пестливим, згрубілим, збільшеним значенням у роботі не розглядаються. Дослідниця порівняльних конструкцій сучасної української мови Н.П.Шаповалова у вступній частині дисертації зазначила, що об’єктом дослідження є сукупність порівняльних конструкцій української мови – різнорівневих мовних одиниць, які мають компаративну семантику.

Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як понятття родове і видове відповідно. Тому коли виникає потреба уточнити об’єкт дослідження, визначають ще й його предмет. Так, згадана дослідниця порівняльних конструкцій вважала за необхідне сформулювати предмет дослідження, який становлять два загальні класи компаративем, у складі котрих виокремлюються менші угрупування: 1) з імпліцитним показником: а) прислівникові конструкції на по-…-ому (-ему,-и); б) з орудним відмінком у порівняльному значенні; в) суфіксальні утворення зі значенням часткової подібності (білуватий, жалоподібний тощо); 2) з експліцитним показником порівняльних відношень:

а) сполучникові конструкції; б) компаративеми з лексемами відкритої семантики типу схожий, подібний, здаватися тощо.

Отже, в об’єкті виділяється та його частина, яка й є предметом дослідження. Саме предмет дослідження визначає тему наукової роботи і тому на нього спрямована основна увага дослідника.

ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступній частині прийнято вказувати на джерела, звідки дібрано матеріал для аналізу. Звичайно тут пишуть, що джерелами (джерельною базою, основою) дослідження послужила укладена автором картотека (чи просто матеріал), дібраний з певного кола текстів (указати, яких саме) або власні записи мовлення носіїв певних територіальних чи соціальних і т. ін. діалектів (теж зазначається, яких). Наприклад, дослідниця відприкмет-никових словотвірних ланцюжків Л.І.Коржик у вступній частині написала, що “матеріалом дослідження послужила спеціальна картотека словотвірних ланцюжків непохідних прикметників, укладена на основі матеріалів одинадцятитомного тлумачного Словника української мови, шеститомного Українсько-російського словника, а також на основі художніх творів українських письменників та публіцистики”. Часто тут подаються дані про те, яким методом і яку кількість досліджуваних мовних одиниць виявлено в текстах (говорах і т.ін.) чи яку кількість текстів (говорів, населених пунктів) обстежено. Згадана інформація допомагає з’ясувати читачеві, з одного боку, те, наскільки досліджуване явище є вагомим у мовній системі, а з другого, - наскільки репрезентативний зібраний матеріал для того, щоб висновки були вірогідними. Наприклад, дослідниця весільної лексики східнослобожанських говірок І.В.Магрицька так окреслила матеріальну базу дисертаційної розвідки: “джерелами дослідження послужили діалектні матеріали, зібрані в 1993-1997 рр. польовим методом у 102 населених пунктах Луганської області за спеціально укладеною програмою з 300 питань, тексти-описи весілля, зафіксовані на магнітофонну плівку, давні записи слобожанського весілля (Г.Калиновського, П.Чубинського, А.Іванової, П.Марусова, Б.Грінченка), лексикографічні та лінгвогеографічні джерела”. При потребі може подаватися коротка характеристика обстежених пам’яток. Наприклад, дослідниця староукраїнського правопису ХІУ-ХУІІ ст. Л.А.Гнатенко в цій частині вступу написала, що були опрацьовані оригінальні, факсимільні тексти або фотокопії, оскільки такий матеріал найбільш надійний у графіко-орфографічному відношенні. Тут же авторка зазначила, що список опрацьованих джерел налічує 120 позицій, прослідковано правопис близько 40 тисяч словоформ.

Таким чином, джерельною базою для наукових робіт можуть слугувати друковані та рукописні тексти різних стилів (художнього, публіцистичного, наукового, конфесійного тощо), історичні пам’ятки, лексикографічні праці, діалектні записи, усне мовлення та ін.


4572910524523340.html
4573012022230679.html
    PR.RU™